Солом’яне танго або Літо в хутряних шкарпетках. Переклад на українську мову – Ольга Блік - Виолета Лосєва

ВІН: – Я теж собою не натішуся. Мені навіть хочеться по-піратськи провести з тобою ніч.

ВОНА: – Ах, що ви собі дозволяєте…

ВІН: – Поки що нічого. Готуйтеся до неминучого.

ВОНА: – Грубувато звучить, але «в тему»: ви мене так хочете, як я вас боюся…

ВІН: – Я, справді, вас хочу. Навіть ризикуючи отримати за це в єдине своє піратське око.

ВОНА: – Страшно навіть уявити, крихітко, з ким тобі доводилося мати справу раніше. То ти про сковорідку, то «отримати в око»…

ВІН: – Мені й самому часом страшно. Але я пишаюся собою.

Мені продовжувати бути піратом? Чи поводитися удавано цнотливо і по-філософськи?

ВОНА: – Ні-ні, лише не удавано. Краще вже цинічно-іронічно-саркастично-відверто, по-піратськи.

ВІН: – Це закінчиться сексом і любов'ю.

ВОНА: – Саме в такій послідовності?

ВІН: – Це вище нашого піратського розуміння.

ВОНА: – Ну, в такому разі, якщо вже «пацан сказав» … І де секс? І де любов?

ВІН: – Ді, я пішов спати і бачити тебе в еротичному сні. Ноги не тримають. Цілую! До завтра…

ВОНА: – До завтра.

Довга пауза…

ВІН: – Щось не спиться, кошенятко? Чи вже заснула?

ВОНА: – Уже прокинулася, мій пірате. Доброго ранку.

Ще одна довга пауза…

ВІН: – А тепер доброго вечора… ти сьогодні не балуєш свого пірата, Рудокоса. У тебе, напевно, з'явився інший пірат?

ВОНА: – Привіт-привіт! Як справи і настрій? Виспався, нарешті, харизматичне піратисько?

Я сьогодні цілий день моталася по місту, втомилася, думаю, може тобі не кораблі грабувати, а вертольоти, щоб мені легше жилося…

І думала про тебе, про мій пірат і філософ в одній симпатичній особі.

ВІН: — Скільки похвал…

ВОНА: – Це невипадково. Я не застосовую «Лезо Оккама», коли говорю з піратами.

ВІН: – А що ж ти застосовуєш? Довгі ноги і красиві очі?

ВОНА: – Я б, може, і рада була застосувати і те, і інше, але ж справжні пірати навіть не роблять спроб мене побачити або мені подзвонити. Доводиться розвивати епістолярний жанр.

ВІН: – Добра справа, якщо вже нічого іншого все одно нам не розвивати. А заочне спілкування з прекрасною дамою навіть таких старих піратів робить солоденькими та ніжними.

ВОНА: – Ой, будь ласка, тільки не солоденькими та ніжними…

ВІН: – Бажаєте брутальності?

ВОНА: – Ні-ні, ви свою філософію облиште. Брутальність нехай лишається.

ВІН: – Брутальний філософ-пірат? Це занадто…

ВОНА: – Однозначно, коли ти виспався і відпочив, ти мене став значно гірше розуміти. Доведеться над цим попрацювати!

ВІН: – Ти хочеш не дати мені виспатися?

ВОНА: – Зрозуміло. Я, звісна річ, не можу конкурувати з трактатами – «і взагалі, у мене мізки, а не перфокарти» (цитата)…

Давай з’ясуємо тільки: це буде флірт чи шарм?

ВІН: – Це ми вирішимо вранці, коли будемо пити каву.

ВОНА: – Про всяк випадок, я п’ю «Чорну карту», мелену, без цукру і вершків, можна дрібку кориці… Я думаю, це наблизить до «шарму». А якщо з цукром – тоді це вже буде «флірт». Я правильно розумію?

ВІН: – Флірт – це якщо ми будемо цим займатися на задньому сидінні авто.

ВОНА: – Ох, як все погано. На задньому сидінні авто – це не флірт, а легкий екстрім (залежить від марки авто, звісно).

На відміну від «нелегкого» екстріму (де це – додумай сам).

ВІН: – Та куди вже мені…

ВОНА: – Ну не наговорюй на себе. Я не сердита. Ти просто трохи недоречно згадав про «заднє сидіння»… Дурниця… Просто для інформації: на задньому сидінні втрачають цноту, в основному, американські підлітки… Ти, коли що, питай, не соромся.

ВІН: – Ну, я так собі це і уявляв.

ВОНА: – А кава буде з термоса? (з жахом).

ВІН: – Ага, і з гамбургерами… Зате втрата цноти буде з взаємними повноцінними оргазмами в якості компенсації за пережиті незручності. Я ніяковію, мадам. Давайте краще про роботу

ВОНА: – Ох, і занесло ж тебе кудись… далеко від філософії. Гаразд… живи… Хотіла написати «кричи – опирайся, мені так більше подобається», але вирішила не бентежити.

Про роботу: завтра їду на співбесіду, вже зараз розумію, щоце порожній номер, але дзвінків так мало, що поїду все-таки – щоб хоч «форму підтримати».

ВІН: – Ну потім розкажеш, як і що… Ти – жінка ефектна, так що форму підтримаєш однією лівою…

ВОНА: – Моя «ефектність» не завжди буває доречною. Особливо, якщо співбесіду проводить ейчар (а серед них більше дівчаток).

ВІН: – Так… Маркетинг – це проблема… мало хто розуміє взагалі, що це таке.

ВОНА: – Золоті слова!

ВІН: – Я тебе теж люблю…

ВОНА: – Ти, здається, хотів про роботу поговорити?

ВІН: – Так я і роботу люблю. А ще я люблю тварин і влучати в ціль…

ВОНА: – Ось бачиш, які ми різні: до тварин я цілком байдужа… А цілі у всіх різні… Ти що маєш на увазі?

ВІН: – Не любиш? Так, це великий мінус… Тут ми точно різні…

ВОНА: – Я і людей-то – не надто.

ВІН: – Ну тоді будемо спілкуватися онлайн…

ВОНА: – А ти завжди влучаєш у ціль на будь-яку відстань?

ВІН: – Не завжди… Але, куди треба – поцілю… Була б людина хороша.

ВОНА: – Онлайн, звісно, потрапиш… Ти спробуй в реалі!

ВІН: – А куди ж цілитися?

ВОНА: – Ну я ж тут.

ВІН: – Щось мені підказує, що вам, мадам, потрібен інший пірат, з Єлисейських полів…

ВОНА: – Так ви від мене відмовляєтеся? (Зі слізьми в голосі).

ВІН: – А виглядають ваші сльози як захват.

ВОНА: – Так ви ж не вірите мені, що мені до вподоби саме ось такі пірати-філософи… А у вас (як у всіх моряків) в кожному порту по нареченій? Так що я, втім, вас умовляю? Я не буду бігати за вами три дні і три ночі, аби лиш повідомити, наскільки ви мені байдужі.

Якщо навіть сльози мої на вас не діють!!!

Перший такий випадок у моїй практиці!

ВІН: – Так, ми, пірати, про дівчат навіть не думаємо.

ВОНА: – І тоді… Вода нам – як земля… І тоді… Нам екіпаж – сім'я… І тоді… Там кожен з нас не проти… А я все думала, про що ця пісенька…

ВІН: – Ну дехто звичайно «проти», але ми їх до піратської команди не беремо…

ВОНА: – Виявляється, у вас із цим суворо.

ВОНА: – О, мій пірат! Я змушена залишити вас ненадовго! Повернуся пізно, не знаю, чи побачу вас тут… Щось сьогодні не так в наших стосунках, вам не здається? І це мучить мене… Але все одно буду чекати на вас завтра – суворого, обвітреного… з пурпурними вітрилами…

На добранічки, Алекс.

ВІН: – На добраніч, Діана.

ВОНА: – Я можу сподіватися?

ВІН: – Без сумніву… Пурпурні вітрила вже забарвлені піратською кров'ю.

Ваш мобільний, благаю…

ВОНА: – Yes!!! Це стосувалося пурпурних вітрил.

ВІН: – Я зрозумів, що не мене особисто. На добранічки.

ВОНА: – Я не хотіла, щоб ти подумав, що я так рада, що ти попросив мій телефон. Я – дівчина сором'язлива. Але, оскільки, я все ж таки рада, то ось мій телефон. Welcome!

ВІН: – ОК, кохана… Чекай мене уві сні…

ВОНА: – На добранічки.

Пауза…

Конец ознакомительного фрагмента.